2У новому дослідженні передбачається, що хондры - невеликі сплавлені «намистини», які є основною мінеральною фазою найпримітивніших метеоритів, відіграють ключову роль у процесах формування планет. Комп'ютерні моделі, розроблені вченими з Американського музею природної історії, Лундського університету, Швеція, а також інших наукових установ, демонструють, що планетезимали розміром приблизно з астероїд - «будівельні блоки» планет - можуть зростати до розмірів, які спостерігаються вченими в даний час, вбираючи в себе зустрічаються на їх шляху хондры розмірами приблизно з піщинку кожна.
На ранніх стадіях формування планет частинки пилу з газопилового диска, що оточує молоду зірку, стикаються і злипаються в єдине ціле, формуючи базові агрегати частинок, або «пилові зайчики», які потім з'єднуються в невеликі округлі камені, на зразок гальки, а згодом і в досить великі «валуни». Однак комп'ютерне моделювання околозвездного диска показує, що при досягненні «валуном» розміру приблизно в людський зріст опір навколишнього «валун» газу призводить до зниження швидкості його руху і падіння на зірку приблизно через 100 орбітальних витків. Крім того, быстродвижущиеся «валуни» при зіткненнях розбиваються на друзки, замість того, щоб об'єднуватися в єдине космічне тіло.
У 2007 році автори цього дослідження запропонували механізм, названий ними механізмом потокової нестійкості (streaming instability), який пропонує альтернативу описаним вище сценарієм. Потокова нестійкість виникає тоді, коли на одній з орбіт виявляється більше «валунів», ніж на сусідніх орбітах. «Валуни», рухомі по такій орбіті у складі великої групи, дією своєї гравітації розчищають від газу щілину в аккреційному диску, причому настільки широкий, що в цій смузі виявляються і «валуни», що рухаються по сусідніх орбітах. Таким чином, опір руху газу більш нечисленних груп «валунів» знижується, і відповідно з ним знижується і швидкість деградації орбіт таких груп космічних каменів, що означає зменшення швидкості їх зближення один з одним і з більш великими групами «валунів». Поволі зближаються «валуни» в кінцевому рахунку злипаються і утворюють планетезимали.
У новому дослідженні вчені за допомогою суперкомп'ютера змоделювали процеси формування планетезималей і показали, що роль «валунів» в цьому процесі, ймовірно, грали не великі астероїди, а окремі складові їх хондры. Розміри цих хондр, як вважають дослідники, достатні для того, щоб уповільнення їх оточуючим планетезималь газом вело до падіння хондры на батьківську зірку, тобто, у випадку Сонячної системи, на Сонце.
